керується етичним кодексом психолога;
дотримується педагогічної етики;
будує свою діяльність на основі доброзичливості, довіри в тісному співробітництві з усіма учасниками педагогічного процесу;
підвищує рівень психологічних знань вихователів, батьків, дітей;
постійно підвищує свій професійний рівень.

Основні завдання психологічної служби закладу:

проведення просвітницьких лекцій, семінарів, занять з педагогами, батьками, дітьми;
консультативна допомога всім учасникам навчально-виховного процесу;
розвивальна робота з дітьми, батьками, педагогами;
допомога дітям, які мають проблеми в поведінці, або які опинилися в складній життєвій ситуації;
психологічний супровід новоприбулих дітей;
визначення психологічної готовності дітей 6-річного віку до навчання у школі.

Мета психологічного супроводу полягає у забезпеченні оптимальних соціально-психологічних умов для збереження психологічного здоров’я дитини, сприянні повноцінному розвитку її особистості у родині й дитячому садку та формування її як суб’єкта життєдіяльності.

Консультація для батьків:

«Адаптація дітей раннього віку до перебування в ДНЗ»

Настає той час в житті кожної дитини, коли вона переступає поріг дитячого садка. Адже, відповідно до ст..4 Закону України «Про дошкільну освіту», дошкільна освіта є обов’язково. Складовою безперервної освіти в Україні.

Коли краще віддавати дитину в дитячий садок?

Відповідь на це вічне питання криється не у віці. Готовність до садка — поняття багатопланове, а не просто набір років, навичок і умінь. Для успішної адаптації дитина повинна досягти певної стадії розвитку: фізичного, розумового і соціального. Більшість дітей вступають до дитячого садка чи ясел у віці від 1,5 до З років. Однак, з деяких причин буває, що дитина починає відвідувати садок у віці 5—5,5 років. У будь-якому віці — це різка зміна звичного способу життя, початок нового періоду. Далеко не всі діти легко сприймають цю зміну. Навіть для найспокійніших, урівноважених, здорових дітей період адаптації до нових умов викликає значні труднощі, не кажучи вже про більш слабких та непристосованих дітей. Якщо період адаптації затягнувся – звертайтесь до практичного психолога дитячого садочку.

Як батькам визначити готовність дитини до дитячого садка?

На прогулянці малюк сам підходить до дітей на майданчику, намагається вступити в контакт.
Маля здатне кілька годин на день проводити без мами.
Дитина розбірливо може виразити свої потреби словами.
Малюк уже досить спритний, вміє самостійно їсти (і пережовувати!), миє руки й умивається, вдягає і знімає із себе основні предмети одягу.
До кінця раннього віку в дитини з'являється прагнення до самостійності, її інтереси переміщаються від світу предметів до світу спілкування з дорослими.

Дитина переживає труднощі адаптаційного періоду, ступінь виразності яких пов'язують:

і з попередніми умовами виховання, під впливом яких формується поведінкова реакція;
і зі своєрідністю міжособистісних взаємин дорослих і дітей, з рівнем прихильності дитини до матері;
і з організацією навчально-виховного процесу в дошкільній установі, соціальними умовами;
і з індивідуальними особливостями: віковими, психологічними психофізіологічними, нейрофізіологічними, психогенетичними.

Прихід до дитячого садка — перший серйозний етап соціального життя дитини. До цього вона спілкувалася тільки з членами родини, сусідами або з тими, кого дорослі запрошували додому. Практика свідчить, що цілеспрямована підготовка дітей до дошкільного закладу допомагає попередити виникнення труднощів адаптації.

Адаптація – це пристосування організму до нової ситуації, а для дитини дитячий садок, поза сумнівом, є новим, ще невідомим простором, із новим оточенням і стосунками. Адаптація (з лат. «пристосування») – процес призвичаєння організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному. Адаптація – активне засвоєння прийнятих у суспільстві норм і оволодіння відповідними формами спілкування й діяльності.

Чи у всіх дітей однакова поведінка при вступі в садок? Ні. Одні діти впевнені, вибирають гру, йдуть на контакт із дітьми й дорослими, інші – менш упевнені, більше спостерігають, деякі – виявляють негативізм, небажання йти в групу, відхиляють усі пропозиції, бояться відійти від батьків, голосно плачуть.

Причини такої поведінки різні: це і відсутність режиму вдома, й невміння гратися, й не сформованість навичок самообслуговування. Однак основна причина – недостатній досвід спілкування з однолітками та дорослими.

Процес пристосування (адаптації) до дитячого садка проходить індивідуально. Середній строк адаптації дітей раннього віку – 7-15 днів, молодшого дошкільного віку – 2-3 тижні, старшого дошкільного віку – 1 місяць.виникнення у дитини стійкого «адаптаційного синдрому» свідчить про її неготовність до виходу із сім’ї.

Виокремлюють такі ступені адаптації:

Легкий – поведінка дитини нормалізується (протягом 10 – 15 днів) – фізіологічна, природна адаптація;
Середній (протягом 15 – 30 днів) – дитина худне, хворіє, але не важко, без ускладнень;
Важкий (триває від 2 місяців і більше) – патологічна адаптація.

Виходячи з цього, виокремлюють три групи дітей за характером пристосування до нових умов життя.

Перша група – ті, для кого процес адаптації легкий і безболісний. Такі діти комунікабельні, самостійні, спілкування батьків із ними доброзичливе.

Друга група – малюки, котрі адаптуються повільніше і важче. Поведінка нестала. Зацікавлення грою змінюється байдужістю, вередуванням. Малятам бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей навички гри та спілкування розвинені недостатньо. Діти малоініціативні, менш самостіні, дещо можуть робити самі але здебільшого залежать від дорослого. З боку батьків простежується нестабільність у спілкуванні: доброзичливі, привітні звертання змінюються криком, погрозами або збільшенням вимог.

Третя група – діти, які важко пристосовуються до нового оточення. Вони зазвичай несамостійні, швидко втомлюються, ігрові навички не сформовані. У досвіді таких дітей – прояви авторитарності, жорстокості (чи навпаки – зайвої поступливості) з боку дорослих, що спричиняє страх, недовіру до вихователя або повне ігнорування його та інших дітей. Сон і апетит погані або зовсім відсутні. Діти часто хворіють, що ще більше вповільнює звикання до нового оточення й до нових вимог.

Рекомендації для батьків:

Щоб процес адаптації не затягувався,

необхідно:

Давати позитивні настановлення, підтримувати бажання дитини йти в садок;
Дитина має відчувати повне розуміння між батьками та вихователями, тоді вона швидше звикає;
У перші дні – короткочасне перебування у групі – 1-2 години;
Наблизити домашній режим до садкового;
Утримуватися від шумних масових вистав, або зменшити емоційне навантаження;
Навчати навичок самообслуговування (одягання, умивання, складання іграшок).

Головною педагогічною умовою успішної адаптації дитини до дитячого садочка є єдність вимог до малюка в сім’ї та дитсадка. Правильна поведінка рідних у період адаптації дуже важлива, педагоги повинні надати рекомендації батькам:

Дитині потрібно говорити, що вона вже доросла;
Не залишати дитину на цілий день у групі;
Гуляти на майданчику після відвідування садка;
Давати із собою улюблені іграшки;
Повідомляти вихователя про особливі звички дитини;
Придумати ритуал «прощання» й обіграти його вдома;
Зустрічати дитину з посмішкою;
Розповідати якомога більше позитивного про садок;
Підтримувати самостійність дитини вдома.

АДАПТАЦІЯ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ В УМОВАХ ДОШКІЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

Проблема адаптації до умов дошкільного закладу стосується дитини 2-6 років. Процес поступового входження у світ поширених соціальних зв'язків та його освоєння дістав назву соціалізація. Водночас соціалізація забезпечує індивідуалізацію, оскільки лише у соціальних зв'язках, спілкуванні, взаємодії відбувається самовизначення у соціокультурному просторі та розвивається самосвідомість.

Дослідження психологів і педагогів (І.Д.Бех, О.Л.Кононко) засвідчують, що становлення особистості у дошкільні роки - поступальний розвиток "Я" на кожному новому етапі дитинства. Вчені підкреслюють, що особистісний розвиток дитини не можливий без допомоги дорослого. Саме відносини з дорослим презентують дитині суспільство, багатство відносин у ньому і вперше включають її в соціальну взаємодію.

Сучасне суспільство вимагає соціально-грамотного розв’язання проблеми раннього дитинства. За визначенням фізіолога М. Щелованого — основоположника наукової педагогіки раннього дитинства, перші три роки життя є не тільки часом найшвидшого розвитку організму дитини, зокрема її мозку, а й періодом інтенсивного розвитку її нервово-психічної діяльності.

Перші враження й перші уроки спілкування дитина дістає в сім'ї: тут вона відчуває ставлення до себе, спостерігає взаємини між дорослими, переймає їхні форми поведінки, тут складаються моральні риси її характеру.
Не всі батьки, нажаль, розуміють, які спостережливі й чутливі до людських стосунків малята.

Своєчасність створення належних умов, правильна організація життя та ви ховання - запорука повноцінного розвитку здорової від народження дитини.
Центром уваги педагогічного персоналу має бути «реальна» дитина з її індивідуальними особливостями: ослабленим здоров’ям, підвищеною вразливістю, здібностями та характером, інтересами та уподобаннями.

Кожен вихователь намагається тепло й радісно зустрічати дитину, яка вперше переступила поріг дитячого садка. Але не кожна дитина йде на контакт одразу, деяких треба постійно «забавляти», якось зацікавлювати.
Тому особливу увагу треба приділяти адаптації малят до дошкільного закладу. Дбати про організацію життя дитини, особливо в перші дні її перебування там має увесь персонал закладу: завідувач, вихователь, помічник вихователя, медсестра і звичайно ж - батьки. Потрапивши в нове середовище, дитина стикається з незрозумілими для неї правилами і типам стосунків, їй треба допомогти, і робити це треба поступово і дуже обережно. Слід перш за все створити малюкам комфортні умови, якомога більш наближені до домашніх.

З цією метою варто індивідуалізувати всі режимні моменти, навіть годування. Педагог повинен бути не лише вихователем, а й матусею для дітей. Дитина повинна відчувати, що вихователь любить її і розуміє, що до нього можна звернутися коли завгодно з будь-яким проханням чи запитанням. Звичайно дошкільний заклад не замінює родини — він має виховувати дитину разом з її батьками.

Будь-які труднощі важче подолати, ніж попередити. А запобігти багатьом проблемам, пов’язаним зі звиканням малюка до дитячого садка, можна завдяки попередній роботі з батьками. Необхідно відвернути їх від неправильної позиції, що формування ставлення до дитячого садка - то виключно справа вихователя, і залучити до спільних дій.
Для того, щоб дати конкретні рекомендації батькам, як саме вони повинні підготувати дитину до нових умов і полегшити пристосування до них, слід з’ясувати:

- загальний стиль їхньої поведінки (чи дитина спокійна, врівноважена, чи інертна чи надмірно енергійна);

- зацікавленість новою обстановкою, в якій опиняється малюк, іграшками, іграми;

- як поводиться дитина в присутності незнайомих дорослих (боязко, розку то, впевнено, зацікавлено, байдуже);

- характер спілкування матері з дитиною, тощо;

Всі батьки хочуть, щоб їхній малюк полюбив дитячий садок, але про багатьох можна сказати, що вони ніби навмисно прагнуть зробити його покаранням для своєї дитини.

Повноцінний розвиток дитини забезпечується в процесі її активної діяльності, насамперед ігрової. Дитина разом з дорослим бере участь у нескладних навчальних і рухливих іграх.

Правильна організація будь-якої діяльності своїх підопічних - важливе завдання вихователя. Від його педагогічної майстерності, вміння допомагати, аналізувати та враховувати особливості характеру й темпераменту кожної дитини, а також її потенціальні можливості залежить успіх усієї виховної роботи.

Методично правильне проведення процесів годування, вкладання спати, гігієнічних процедур, прогулянок, оздоровчих заходів має в ранньому віці особливе значення - і не тільки для фізичного, а й для психічного розвитку дитини.

Програма не повинна обмежувати творчість вихователя; вибір форм організації роботи слід лишити за педагогом, який реалізуватиме основні навчально-виховні завдання в іграх, під час організованих занять та при індивідуальному спілкуванні.

Здійснювати цю роботу треба послідовно, системно, з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей розвитку кожної дитини. Не варто переносити методи роботи, розраховані на старших вихованців, у роботу з наймолодшими.

Отже, завдання суспільства - оберігати дитинство, забезпечувати емоційний добробут малят, створювати всі перед умови для подальшого розвитку. Для успішної адаптації малюка важливо створи ти виховне розвивальне середовище, в якому він міг би активно діяти, пізнавати світ, спілкуватися з дорослими й однолітками.