«Роки чудес» — так називають дослідники перші п'ять років життя дитини. Закладені в цей час емоційне ставлення до життя, до людей, наявність або відсутність стимулів до інтелектуального розвитку визначають подальшу поведінку та спосіб мислення людини.

Готовність дитини до школи залежить передусім від батьків. Якщо дитина відвідує дитячий садок, то це залежить від вихователів, адже підготовка дитини до школи передбачена про­грамою дитячого садка. Але ці програми не повністю враховують психологічні аспекти проблеми. Отже, перед психологами стоїть завдання розробки критеріїв і показників саме психологічної готовності дітей до навчання.

Особливої уваги потребують так звані «домашні діти», які не відвідували дитячий садок. Вони, як правило, менш комунікабельні, важче встановлюють контакти з учителем та одно­літками, не дуже комфортно почуваються в колективі, бояться залишатись у школі без батьків.

Часто батьки, а іноді й учителі, вважають ос­новними показниками готовності до школи оз­найомлення дитини з літерами, вміння читати, рахувати, знання віршів та пісень. Однак дослі­дження показують, що це мало впливає на успішність навчання. Відсутність цих умінь не потребує спеціальної індивідуальної роботи з дитиною, оскільки їх формування передбачаєть­ся програмою та методикою навчання.

Психологічна готовність до школи — це та­кий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності.

Компоненти психологічної готовності:

 мотиваційний;

 інтелектуальний;

 вольовий;

 емоційний;

 особистісний.

Мотиваційний компонент відображає бажан­ня чи небажання дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження ди­тини в нову для неї діяльність, яка відрізняєть­ся від ігрової своєю обов'язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труд­нощів тощо.

Розрізняють внутрішні, або пізнавальні, мо­тиви учіння, що характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом; і зовнішні, або соціальні,що виявляються в бажанні займатися суспільно значущою діяль­ністю, у ставленні до вчителя як до представни­ка суспільства, авторитет якого є бездоганним.

Внутрішні та зовнішні мотиви учіння скла­дають внутрішню позицію школяра, яка є одним з основних показників психологічної готовності до навчання.

Про наявність внутрішньої позиції учня мож­на говорити, якщо дитина:

1)ставиться до вступу до школи та до перебу­вання в ній позитивно, навіть в умовах необов'язкового відвідування школи прагне занять специфічно шкільного змісту;

2)виявляє особливий інтерес до нового, влас­не шкільного змісту занять, віддає перевагу уро­кам грамоти та лічби, а не заняттям дошкільно­го типу (малювання, співи, фізкультура тощо), має належне уявлення про підготовку до шко­ли;

3)відмовляється від характерної для дошкільного дитинства організації діяльності та пове­дінки (віддає перевагу колективним класним за­няттям, а не індивідуальному навчанню вдома; позитивно ставиться до загальноприйнятих норм поведінки (дисципліни);

4)віддає перевагу традиційному для навчаль­них закладів способу виявлення рівня її досяг­нень (оцінка) перед іншими видами заохочен­ня, характерними для безпосередньо-особистісних відносин (солодощі, подарунки);

5)визнає авторитет учителя.

При вивченні мотиваційної готовності до навчання необхідно насамперед діагностувати внутрішні мотиви (наприклад, шляхом бесіди). Педагогічна робота в перші тижні навчання дітей у школі має бути спрямована на формування внутрішніх мотивів навчання.

Інтелектуальний компонент готовності ди­тини до школи передбачає:

1)обізнаність, яка характеризується обсягом знань про навколишній світ: живу й неживу при­роду, деякі соціальні явища тощо;

2)рівень розвитку пізнавальної сфери, що визначається диференційованістю (перцептивною зрілістю), довільною концентрацією уваги, аналітичним мисленням (здатністю розуміти суттєві ознаки і зв'язки між явищами), раціональним підходом до дійсності (віднос­ним послабленням значення уяви), логіч­ним запам'ятовуванням.

Проводячи корекційну роботу з інте­лектуально непідготовленими дітьми, не­обхідно використати ігри, які розширю­ють світогляд дитини, тренують увагу, па­м'ять, фонематичний слух, моторику та логічні ігри.

Вольовий компонент виявляється в умінні керувати своєю поведінкою, у пев­ному рівні розвитку довільності пізнаваль­них процесів.

Навчання в школі потребує довільного сприймання, тобто вміння не тільки слуха­ти, а й чути вчителя, товаришів, довільного запам'ятовування й відтворення, вміння довільно виконувати дії, робити не тільки те, що цікаво, а й те, що потрібно, дово­дити розпочату справу до кінця.

Емоційний компонент готовності виявляєть­ся в тому, що дитина іде до школи із задоволен­ням, радістю, довірою. Ці переживання роблять її відкритою для контактів з учителем, новими товаришами, підтримують впевненість у собі, прагнення знайти своє місце серед однолітків. Важливим моментом емоційної готовності є переживання, пов'язані з самою навчальною діяльністю та її першими результатами.

У проведенні психокорекційної роботи не­обхідно вчити дитину формувати мету, засоби її досягнення, бачити кінцевий результат своїх дій, вчинків, брати на себе відповідальність. Можна використовувати також комплекс занять із психогімнастики.

Особистісний компонент готовності перед­бачає кілька показників:

 Самооцінка дитини шестирічного віку.До початку навчання в школі у дитини має бути сформована адекватна самооцінка. Самооцінка визначає характер ставлення до різних видів діяльності, впливає на взаємини з однолітками, вчителем, стимулює або затримує просування школяра в навчальній діяльності.

Наприкінці дошкільного віку дитина праг­не узгодженості свого ставлення і оцінки ото­чення з оцінками і ставленням дорослого. Цією особливістю шестирічки треба вміло ко­ристуватись дорослим у формуванні самооц­інки дитини. Адже самооцінка значною мірою визначає рівень активності особис­тості. Діти з високою самооцінкою почува­ються в класі більш упевнено, сміливо, актив­но виявляють свої інтереси, ставлять перед собою вишу мету, ніж ті, хто за рівних умов занижує самооцінку.

Рівень домагань. На підставі самооцінки складається і рівень домагань, який, на погляд дитини, їй під силу. Популярність дитини у групі, її загальна самооцінка залежить насампе­ред від успіху, який вона намагається здобути в сумісній дитячій діяльності. Таким чином, якщо забезпечити успіх діяльності малоактив­ним шестирічкам, які не користуються значною популярністю серед дітей, то це може привести до зміни їхньої позиції і стати ефективним за­собом нормалізації відносин з однолітками, підвищити самооцінку дітей, їхню впевненість у собі.

 Навички спілкування:

 сформованість у дитини ставлення до вчи­теля як до дорослого, який володіє особливими соціальними функціями;

 розвиток необхідних форм спілкування з однолітками (уміння встановлювати рівноп­равні стосунки тощо).

Навички спілкування дитини з дорослим дуже важливі, але цього недостатньо для форму­вання комунікабельності. Вони повинні допов­нюватись розвитком уміння спілкуватись, взає­модіяти з ровесниками.

Спілкування з однолітками сприяє успішній адаптації в дитячому колективі, допомагає на­лагоджувати стосунки, зважаючи на думку ото­чення, без прагнення зайняти кращі ролі з ви­користанням залякування, погроз, конфліктів

Сформованість уявлень дитини щодо певної статі і володіння відповідними формами поведінки.

Отже, готовність дитини до школи, її май­бутній успіх тісно пов'язані з тим, як вона ставиться до школи, наскільки контактує з однолітками і дорослими, як поводиться в конфлікт­них ситуаціях.

     Коли вважати дитину готовою до школи? Як тільки їй виповниться 6 чи 7 років?

     Не завжди віковий чинник є вирішальним. Як на одному дереві не всі яблука дозрівають водночас, так і наші діти – комусь не рано йти до школи і в 6 років, а комусь зарано ще й у 8.

     Часто вважають: якщо навчити дошкільника читати, лічити, виконувати додавання та віднімання, ознайомити з явищами навколишнього світу – він добре вчитиметься, хоча має лише 5 років. А в садочку йому вже нудно. Такі батьки не враховують, що у малюка в цьому віці ще недостатньо розвинена моторика пальців (а отже, він не зможе нормально писати), у нього ще не до кінця сформовані психологічні якості, потрібні для навчання, йому ще важко напружено працювати в дитячому колективі, він швидко втомлюється.

     Дитину можна вважати готовою до навчання, коли вона вміє слухати й чути, відповідати на поставлені запитання, а отже, й виконувати завдання, виділяти в них під завдання – тобто здійснює певні мислитель ні операції.

     Дуже важливо, щоб у дитини була сформована увага, звісно, в межах вікових можливостей. Досить часто малюкам бракує саме вміння сконцентруватися на завданні хоча б на 3-5 хвилин. Неуважний учень не може правильно виконувати завдання, робити його так, як сказано, хоча б він був і найрозумніший. От вам і зауваження вчителя, і не такі блискучі успіхи, як очікували батьки, і їхній розпач, і претензії до педагога.

     Першокласник має добре орієнтуватися у просторі. Адже якщо в нього не сформовані такі поняття, як «вгору», «вниз», «вправо», «вліво», можуть виникнути проблеми під час роботи із зошитом. Дитина не зможе правильно виконувати завдання, швидко реагувати на команди вчителя, як от: «Три клітинки вправо, дві – угору» тощо.

     Добре навчатися допоможе розвинена пам'ять, яку можна і слід тренувати, розучуючи з сином чи донькою вірші, пропонуючи їм запам’ятовувати порядок розміщення предметів чи малюнків тощо.

     Чи привчаєте ви, шановні батьки, своїх малюківвиконувати ваші прохання чи вказівки з першого разу? Погодьтеся, це досить звична ситуація, коли на вимогу батьків закінчити гру, бо час їсти або спати, син чи донька не реагують узагалі або відповідають: «Зараз, зараз», а те «зараз» ніяк не наступає. Отаке невміння, чи швидше небажання, виконувати прохання-вимогу дорослих у сім’ї переходить у садочок, а звідти – до школи. Діти не можуть правильно вдягнутися, вчасно поїсти. Вони розхристані, неохайні, бо нічого не встигають, і маючи непогану підготовку, не дуже успішно навчаються, бо весь час відволікаються. Вони спізнюються на уроки, звикнувши робити лише те, що хочуть і скільки хочуть, не вміють переключатися на виконання завдань учителя. А тому часто стають предметом кепкування з боку однокласників. А це, погодьтеся, дуже й дуже погано.

     Не можна не сказати про велике значення розвиненого мовлення в дітей. Щоб бути готовою до школи, дитина має вміти переказувати текст, виділяти в ньому головне, правильно формулювати запитання та відповідати на них, переконливо обґрунтовувати свій вибір, складати речення та невеликі оповідання.

     Ще один дуже важливий чинник – культура поведінки. Дитина, в якої вона сформована, вмітиме поводитись у колективі, спілкуватися як з дорослими, так і з ровесниками. Наш шестирічний першокласник легко приймає правила поведінки у школі, під час екскурсій, на концерті тощо, оскільки розуміє важливість виконання правил. Його не сваритимуть повсякчас, і він почуватиметься впевненим і захищеним. Це дуже важливо. Не варто вважати, що дитина, мовляв, поки ще мала, і все прийде саме собою, коли вона підросте.

     Деякі батьки оточують своїх дітей гіперопікою, стараються все робити за них і цього ж чекають від вихователів, а потім – і від учителя. Шестирічна дівчинка, яку ввечері забирають додому, скаржиться: «Мамо, а Марія Іванівна не захотіла вдягнути мені колготки. Сказала, щоб я сама. Але я ж не вмію!». Нам усім варто пам’ятати слова з притчі про те, що на все життя рибою не забезпечиш, треба навчити дитину самостійно ловити рибу.

     Істотними є і такі, здавалося б, дрібниці, як уміння правильно сидіти за столом під час письма, малювання, належно тримати ручку чи олівець. На це батьки здебільшого не звертають уваги. От і звикає дитина сидіти боком, підібгавши під себе ногу,затиснувши в скоцюблених пальцях ручку. Так само намагається прилаштуватися і за партою. Це псує її поставу, зір, а отже, шкодить здоров’ю, заважає правильно писати.

     Отже, як бачите, для дитини, яка йде до школи, важливо не стільки мати якісь відпрацьовані знання, скільки сформовані готовність і вміння вчитися, сприймати нове. Простежте, чи активно ваші син чи донька цікавляться навколишнім, чи вміють зосереджуватися, чи швидко й міцно запам’ятовують матеріал, чи добре розвинені в них мовлення, різноманітні інтереси й чи наполегливо вони їх реалізують, чи схильні до творчої праці, чи прагнуть розв’язувати завдання неординарно. Стимулюйте ці прояви та допомагайте їм розвиватися.

     До речі діти, які приходять до школи з дитсадка, більше, ніж «домашні», підготовлені до навчання і розумово, і психологічно. Вони легше входять у колектив, у них більше сформована життєва компетентність.