Консультація для вихователів.

       Навчання грамоти дітей дошкільного віку є своєрідним процесом як за метою, так і за методами його організації та проведення. Адже оволодіння грамотою — це складна розумова діяльність що потребує достатньої зрілості багатьох психічних функцій дитини.

       Головною метою навчання грамоти є не так засвоєння знань і набуття навичок, як підготовка до системного навчання у школі розвиток психологічних передумов шкільного навчання. Найефективнішим методом утримання мимовільної уваги дітей під час оволодіння основними розумовими діями з мовними одиницями є ігровий.

                    Особливості використання ігрового методу

Організація діяльності дітей в умовах ігрової ситуації найбільше відповідає можливостям і віковим особливостям дошкільників. Адже саме під час ігрової діяльності вихователю легше активізувати увагу  дітей та утримувати її на визначеному змісті навчального матеріалу.

Однак в активній педагогічній практиці навіть вихователі значним досвідом роботи припускаються помилок у використанні так ігрового методу. Так, нерідко можна спостерігати, як педагог, захопившись ідеєю зробити навчання дітей цікавим, на свій розсуд вводить у процес навчання грамоти низку завдань, які називає іграми. Зовні такі ігри можуть набувати вигляду переміщення дітей груповою кімнатою, виконання завдань, які пропонує їм певний персонаж, тощо.

  Трапляється й так, що дорослий сам недосконало володіє теоретичними знаннями з фонетики української мови, методики навчання грамоти, тож залишає дітей наодинці зі складним завданням. І тоді діти, граючи в так звану гру, діють кому як заманеться. При цьому вихователь часто урізноманітнює прийоми, дає завдання кожній дитині окремо. У таких умовах самостійно зіставити результат роботи, перевірити правильність або хибність виконання завдання дитині майже нереально. Дитина зацікавлена навчанням тоді, коли вона розуміє, для чого їй потрібні ті чи ті значення, бачить можливості їх застосування.  Тож вихователь  має зацікавити дитину змістом навчально­го матеріалу, пов'язати його з практичною діяльністю, зокрема вико­ристовувати ігрові прийоми. В ігровій діяльності в дитини дошкільного віку формується та розвивається феномен читання. У грі дитина усвідомлює себе  як особистість і як читача. Поняття «ігрові прийоми» тлумачать через поняття «прийоми навчання». Це окремі операції, розумові чи практичні дії вихователя або дітей, що розкривають чи доповнюють спосіб засвоєння матеріа­лу, який передбачає той чи інший метод.

                  Компоненти та етапи дидактичних ігор

Добираючи ігрові прийоми навчання дітей, педагоги найчасті­ше віддають перевагу дидактичним іграм. Бо саме вони спрямовані на формування в дітей потреби в знаннях, активного інтересу до їх нових джерел, удосконалення пізнавальних умінь і навичок. Дидак­тичні ігри підвищують ефективність сприймання дітьми навчального матеріалу, вносять елемент цікавості у навчання.

Традиційно в навчанні дітей грамоти дидактичні ігри викорис­товують за необхідності актуалізувати досвід дошкільників, повтори­ти, уточнити, закріпити набуті знання й уявлення.

Будь-які дидактичні ігри — це поєднання таких трьох компо­нентів:

• ігровий задум;
• ігрові дії;
• правила.

Ігровий задум дає змогу кожній дитині проявити свої знання, вміння та здібності. Під час ігрових дій дошкільники реалізовують ігровий задум, а правила допомагають дорослому регулювати пове­дінку дітей у процесі діяльності. Важливо, щоб кожна дидактична гра була завершена — діти мають чітко бачити й розуміти кінцевий результат.

На початку навчання грамоти дорослий має дібрати цікаву фор­му заняття й вигадати для дитини таку роль, що її приваблюватиме. Відкриття «законів читання» має бути для дошкільника радісним і за­хопливим процесом.

       Якщо педагог не знає методологію ігрової діяльності, він не зможе досягти позитивних результатів у освітній роботі. Відомий Данило Єльконін визначив три етапи реалізації гри:

• організаційний;
• проведення гри;
• підбиття підсумків.

Також він розкрив сутність процесу навчання через гру. Значення про об'єкт, які необхідно засвоїти дітям, а також уміння та навички, пов'язані з цим об'єктом, відповідають програмовому змісту. Педагогу слід визначити дидактичну мету — що із цим об'єктом треба зробити з позиції навчання. Досягти цієї мети можна за допомогою ігрових вправ.

                    Рекомендації щодо проведення ігрових вправ

В ігрових вправах формуються, вдосконалюються й розвиваються навички та вміння дитини. Це відбувається завдяки багаторазовому виконанню дій у ході перетворювальної діяльності. Так дії стають особистісно-значущими для кожної дитини, оскільки їх мотивом є участь в ігровій діяльності.

Ігрові вправи під час навчання дітей грамоти добирають так аби вони:

• мотивували дітей до перетворювальної діяльності;
• відповідали пізнавальному змісту заняття;
• допомагали реалізувати кінцеві та проміжні цілі навчання;
• створювали емоційно позитивну атмосферу навчання дошкільників;
• сприяли колективній взаємодії всіх учасників освітнь процесу — як дітей, так і дорослих.

При цьому педагог має правильно розробити механізм ігрової вправи — чіткий порядок виконання ігрових дій за визначеними правилами. Через елементи цього механізму здебільшого й реалізуються функції ігрової вправи, що при цьому узгоджуються з функціями пропедевтичного курсу навчання грамоти.

Зробити слово, його звукову оболонку не лише відчутною а й привабливою для дитини — головне завдання будь-якого етапу пропедевтичного курсу навчання грамоти. Розвиток фонематичного слуху та фонематичного сприймання є важливою передумовою успішного навчання грамоти дітей дошкільного віку. Так, під час підготовки органів мовлення і слуху дитини до сприймання правильного звука та правильного артикуляційного промовляння ми проводимо ігрові вправи для розвитку слуху.

Ігрові вправи — це своєрідна пізнавальна діяльність соціокультурного характеру, яка дає змогу дитині засвоювати соціальний досвід і навчатися перетворювати світ

   Будь-яка форма освітнього процесу — спеціально організовані заняття з усією групою дітей, індивідуальні заняття, освітні ситуації — передбачає  дотримання відповідної послідовне дій. На початку взаємодії з дітіми педагог організовує ігрові вправи на розвиток слухової уваги, тобто вміння розвивати немовні звуки за їх звукочастотними властивостями. Потім – вправи на розвиток мовленнєвого слуху, тобто вмяння ди тини розрізняти голоси людей, розуміти зміст висловлювання. А відтак – ігрові вправи на розвиток фонематичного слуху, тобто вміння чути складові частини слова.

       Ігрові вправи використовуємо і під час спеціально організова­них занять з навчання основ грамоти дітей молодшого, середнього та старшого дошкільного віку за авторськими пе­дагогічними технологіями «Стежинки до грамоти» (молодший та се­редній дошкільний вік), «Цікава грамота» (старший дошкільний вік).

На занятті організовуємо види діяльності дошкільників у такій послідовності:

• комунікативна;
• пізнавальна;
• перетворювальна;
• оцінно-контрольна;

          Важливо дотримуватися такої послідовності залучення дітей до різних видів діяльності. Інакше виникає неузгодженість між пізнавальною та перетворювальною діяльністю дітей.

Отже, навчання грамоти відбувається природно й мимовіль­но під час залучення дошкільників до участі в ігрових ситуаціях. На прикладі яскравих персонажів діти ліпше засвоюють різницю між голосними та приголосними, твердими та м'якими звуками тощо. Емоційність, інтерес, безпосередність дітей, партнерство педагога в колективних ігрових вправах та дидактичних іграх дають змогу дошкільникам оволодіти такими важливими розумовими діями з мов­ними одиницями, як аналіз, синтез,класифікація,   абстрагування.                                                                                                                                                                Наприклад:                                                                                                                                      Ігрові вправи на розвиток слухової уваги. («Упізнай, що звучало», «Мішечки, що звучать»,  «Чарівна паличка», «Звики будинку», «Хто кричить».                                                                                                                         Ігрові вправи на розвиток мовленевого слуху: «Упізнай свій голос», «Голосно – тихо», «Далеко-близько», «Слухай та обирай», «Правильно – неправильно»,       «Малюємо           вірші».                                                                                                                                              Ігрові вправи на розвиток фонематичного слуху: «Короткі та довгі слова», «Місто звіків», «Листочки тремтять – листочки не тремтять», «Знайди джерело звуку», «Звукове лото».

Консультація для вихователів.

       На думку вченого Е.С. Вільчковського – проведення рухливих ігор з дітьми різних вікових груп має свою специфіку, яка залежить від анатомо-фізіологічних і психологічних особливостей дошкільнят. Для дітей І та ІІ молодших груп підбирають ігри з нескладним змістом. Правил небагато – одне, два; ролей також. Діти цього віку особливо емоційно сприймають образи гри. Тому, стимулюючи правильне виконання рухів, враховують саме цю властивість їхньої психіки. Тривалість гри для дітей першої молодшої групи становить у середньому 5 – 7 хв з повторенням кожної з них 3 – 4 рази. У дітей другої молодшої групи відповідно 6 – 8, кількість повторень 3 – 5. У середній групі діти починають цікавитися результатами своїх дій. Збільшення рухових умінь дає змогу поводити різноманітні ігри з метанням, стрибками, лазінням. Протягом року зміст ігор, рухові завдання, правила і взаємодії дітей поступово ускладнюються. Загальна тривалість рухливої гри дошкільнят цієї групи 8 – 10 хв, кількість повторень 3 – 5 раз. У старшій групі використовуються складні рухи і правила. У цьому віці велике значення мають ігри із застосуванням різноманітних предметів (м’ячів, обручів, скакалок). Важливий момент у керівництві грою – дозування рухів, особливо в іграх з бігом. Лазінням, стрибками. Загальна тривалість рухливої гри 10 – 12 хв. У молодших групах вихователь обов`язково є учасником гри, виконуючі головну роль. Наприкінці ІІ-молодшої та на початку середньої груп теж бере участь у грі, але в ролі ведучого лише один раз, коли ця гра розучується. Участь вихователя у грі інколи підсилює її емоційну насиченість та привабливість, посилює інтерес до неї у дітей. Вихователь стежить за виконанням дітьми вимог гри, за якістю виконання рухових дії. Він має так керувати грою, щоб у ній закріплювались та удосконалювались вміння та навички з основних рухів. Не можна допускати у грі порушень вимоги до виконання того чи іншого основного руху. Вихователь стежить у процесі гри, щоб діти діяли відповідно до поставлених рухових завдань. Часто вихователі планують у грі з ловлею закріпити навички бігу з вивертанням. Проте не звертають уваги, що діти просто біжать по прямій з одного кінця залу чи майданчика в інший, тікають від того, хто ловить. Вихователю варто звернути увагу дітей на те, що однією з умов є використання у грі саме бігу з вивертанням, попередньо ознайомивши їх з цими прийомами. Недоцільно дитину, яку піймали, вилучати з гри на одне програвання, як це часто ми можемо спостерігати у практиці роботи. Адже вона і так бігає повільно, тому й була піймана, а ми ще садимо її на стільчик, забираючи можливість повправлятись. Головне завдання для вихователя – це забезпечити активну участь дітей у грі. Надання дитині можливість активно рухатися приведе до позитивних зрушень в її руховій підготовленості. Хід рухливої гри слід спрямувати таким чином, щоб це сприяло розвиткові позитивних якостей, створювати ситуації взаємодопомоги. Вихователь проводить виховну роботу, заохочує активних, старанних дітей, хто виконує правила. У паузах між програваннями робити вказівки, висловлює пропозиції, залучає до цього дітей. Підбадьорює тих дітей, яких піймали. Наприкінці гри підбивають підсумки. Насамперед слід відзначити тих, хто правильно виконував правила гри та рухові дії, виявляв спритність, виручав однолітків, умів домовитися і розв`язати конфліктні ситуації. Аналізуючи рухову діяльність дітей, визначити, чому деяких дітей вовк так жодного разу і не спіймав. У ході гри вихователь керує діяльністю всієї групи і окремих дітей. Жвавий інтерес вихователя до гри, що відбивається в тоні його реплік, у міміці обличчя, передається учасникам гри і викликає у них радісний настрій. Участь вихователя в самій грі залежить від її змісту і підготовленості групи. В молодшій групі, вихователь звичайно бере участь у грі бере на себе роль ведучого. В середній і старшій групах вихователь бере участь у тих іграх, в яких є ходьба по колу. Дітям важко регулювати в русі правильність кола, і допомога вихователя в цьому русі бажана. Коли ж у цих іграх діти і розбігаються врозтіч, вихователь відходить убік. У середній і старшій групах вихователь бере участь у грі і тоді, коли від кількості дітей залежить весь хід гри (наприклад, у грі “Знайди собі пару”, де потрібна непарна кількість учасників). Вихователь у процесі гри дає дітям вказівки щодо правильності рухів і дій. Вказівка – це зауваження, що стосується якоїсь однієї сторони рухової діяльності дітей або їх поведінки. Вказівка повинна мати характер лаконічної репліки, якщо вона дається в ході гри і стосується одного-двох вихованців. Наприклад, у грі “Ведмідь і бджоли” вихователь помітив, що деякі діти - “бджоли” не злазять з драбини, а сплигують. Вихователь зауважує їм, не спиняючи гри: “Ніно, Валю, бджоли спочатку вилазять з дупла, а вже потім летять на луку”. В паузі між повтореннями гри вказівки можуть мати більш докладний характер і стосуватись кількох дітей чи навіть усієї групи. Скажімо, в паузі гри “Вудочка” вихователь зауважує: “Саша, Вітя та інші діти неправильно граються, вони підходять дуже близько і заважають мені пересувати вудочку. Треба підстрибувати на одному місці”. Добиваючись правильності виконання рухів дітьми в іграх, вихователь, проте, не повинен зловживати дуже довгими вказівками про правильність рухів Іноді можна спостерігати, як вихователі, перериваючи гру, наполегливо добиваються від кількох дітей правильності руху, тоді як більшість нетерпляче чекає продовження гри. Якщо майже вся група не діятиме, діти можуть втратити інтерес до гри і через це не дістануть достатнього фізичного навантаження. Очевидно, в такому разі потрібно передбачити індивідуальну роботу вихователя з дітьми або спростити саму гру. Вказівки вихователя під час гри мають бути спрямовані і на виконання дітьми правил. ІЦоб привчити молодших дошкільників виконувати правила гри, вихователь повинен частіше користуватись заохочуваннями, похвалою. “Квочка покликала, і всі курчата підбігли до неї”, каже вихователь, побачивши, як усі діти вийшли на поклик “квочки” з “гнізда”. Якщо малюка спіймали в грі, вихователь одразу ж знову вводить його в гру, кажучи: “Не попадайся більше”. Звичайно, в середній і старшій групах ставлять більші вимоги до поведінки вихованців і виконання ними всіх правил. Природно, що за одну гру не можна навчити всю групу додержувати всіх правил. Привчати до цього слід поступово і систематично, використовуючи прийом нагадування правил або приклад, заохочування, а іноді й вимогу. Щоб піднести відповідальність дошкільників за їх дії, в іграх середньої і старшої груп спійманих дітей вводять у гру не зразу, а тільки, при черговій зміні ведучого. Не можна карати дитину за невиконання правил позбавленням її права брати участь у грі. Це віддаляє вихованця від впливу колективу, налаштовує його проти вихователя. Виховання у дітей активності, бажання бути спритним, не попадатись ведучому, прагнути виграти не одна з істотних сторін керівництва ходом гри. Буває так, що гра проходить, на перший погляд, за всіма правилами і діти діють, строго додержуючи сигналів, але разом з тим відчувається, що деякі учасники прагнуть піддатись ведучому. Наприклад, у грі “Совонька” вихователь спостерігає, що діти – “метелики”, “жучки” завмирають точно за сигналом, та як тільки “сова” наближається до когось з них, той якимсь рухом драпне привернути до себе її увагу. Як пояснюють це багато хто з досвідчених вихователів, причиною такого явища буває нерозуміння дитиною суті гри. Тому дуже важливо у вказівках по ходу гри і після її закінчення, коли підбиваються підсумки, регулярно роз’ясняти, що в грі треба бути спритним, витриманим, кмітливим: “Сова вночі добре бачить, але метелики і жучки так притаїлись, що вона їх і не помітила. Отакими треба бути!” Потрібно ще врахувати, що діти іноді порушують правила гри через забудьковість. І тут дуже добре діє прийом, коли в перерві вихователь пропонує комусь з дітей пригадати правило гри. Корисно також питати у дітей, чи всі правильно грали. Дошкільники майже завжди підмічають недоліки в додержанні правил. Те, чого вони не помітили, додає вихователь. У ході гри вихователь стежить за тим, щоб активними були всі діти. Тих, хто добре виконує рухи й додержує правил, треба заохочувати призначенням на роль ведучого. Під час гри вихователь змінює ведучих. Зміна ведучого проводиться залежно від характеру його дій. В іграх з безперервним бігом, наприклад, у “Повитках”, ведучого слід змінювати кожного разу; в іграх більш спокійних його можна змінювати через два-три рази. Уваги вихователя потребують діти, які не проявляють достатньої спритності в грі. Помітивши, що деякі з учасників гри починають стомлюватись, вихователь пропонує їм більш спокійні ролі. Інші діти через стан свого здоров’я потребують до себе індивідуальною підходу. Таким дітям вихователь може зменшити розмір перешкоди в грі (наприклад, опустити стрічку нижче в грі “Хто краще зніме стрічку”) та ін. Закінчуючи гру, вихователь підводить її підсумки. Якщо гра проводиться на заняттях гімнастикою і рухливими іграми, то про її результати вихователь розповідає в загальних підсумках заняття. На прогулянці підсумок гри підводиться періодично. В підсумку дається оцінка діяльності всієї групи у вигляді висновку позитивного характеру (“Діти грались добре”) та індивідуальні оцінки кожному учасникові гри. Оцінку гри треба пов’язувати з програмним змістом. Так, у грі “Два морози” з програмним змістом – закріпляти навички бігу з вивертуванням, виховувати взаємну виручку – потрібно в оцінці вказати якраз на тих дітей, які ні разу не були “замороженими”, а також на тих, що виручали своїх “заморожених” товаришів. Вихователь називає учасників гри, які з помилками виконували рухи або порушували правила гри, а в середній і старшій групах аналізує причини цих порушень. Гра на прогулянці закінчується по-різному: пропозицією вихователя дітям погратись самим або погратись з тим приладдям, яке використовувалось у грі. На заняттях гру звичайно завершують організованим переходом до наступних вправ або виходом на прогулянку. Дітей треба обов’язково залучати до прибирання використаного в грі приладдя.